1 листопада 2006 року відбулося засідання “Елітарної світлиці” на тему “Світ поезії”. До участі у засіданні запрошено наукову та освітянську громаду міста. У програмі: презентація книги поезій: Івана Коваленка “Перлини” (Київ, Видавництво “ЛОГОС”, 2006)
Це найбільш повне видання творів українського поета, вчителя та дисидента Івана Юхимовича Коваленка (1918-2001). До збірки увійшло практично все, що збереглося із написаного поетом впродовж досить довгого життя.
Майже всі ранні твори І.Коваленка були втрачені під час війни, а те, що було написано в пору його творчого розквіту, частково загинуло під час слідства у нетрях КДБ; безжально конфісковувалось і знищувалось у слідчому ізоляторі, пересильних тюрмах, концтаборі. Багато з творів Івана Коваленка дійшло до сучасного читача лише завдяки сміливцям, котрі переховували та розповсюджували його вірші. Збірка також містить поетичні переклади та статті.

На фото - слухачі почали збиратися до Елітарної світлиці на презентацію збірки Івана Коваленка “Перлини”, стільців вже не вистачає

„Вмира поет, але живуть перлини
Його поезії – весь біль його життя…”

 Кажуть, що коли людина йде в інший світ, то її душа зіркою скочується з неба… Та, мабуть, зорі наших душ не зникають безслідно. Вони просто линуть до землі, щоб стати ближчими до людей. І перетворюються на перлини. Ні, не на холодні й бездушні перла у скринях скарбниць багатіїв! Вони перетворюються на палкі й життєдайні (бо – вічні!) перлини поетичного слова і нескореного духу, осяяного світом страдницької та жертовної Любові…
     
      Знаковою подією для нашого міста, з якої розпочався листопад, стала презентація збірки „Перлини” боярчанина Івана Юхимовича Коваленка, яка вийшла друком у видавництві «Логос». Ця подія відбулася 1 листопада у Будинку вчителя м. Києва.

[…]

У Будинку вчителя презентували поезію Івана Коваленка. Те, що деякі київські музеї, театри, цирк, планетарій чи інші, так би мовити, вогнища культури час від часу перетворюються на речові базари,- нині не дивина, а навіть добрий спосіб привернути до цих “вогнищ” увагу найвіддаленіших. От і цього тижня народ ішов і йшов до Будинку вчителя, тиснувся у фойє між прилавками з усяким крамом. Приміряв, прицінювався, купував, що кому до сезону. Черговий ярмарок триває. І ті, для кого справжніми музеями з безплатним входом стали дорогі “глобуси”, “квадрати” й інші суперові маркети-бутіки, мають шанс недорого отоваритися тут. Хто ж першого листопада минув це різнотоварне фойє, не спокусившись якоюсь біжутерією, та подався сходами догори, міг потрапити до Світлиці, де презентували “Перлини”. Саме так називається книжка боярського вчителя, поета, патріота, політв’язня Івана Коваленка.
Небагатьом відоме це ім’я. Ба, навіть такі українські поети, як Володимир Свідзинський, що в генії своїм порівнюваний з Рільке, ще досі відсутні в українській літературі. Жертовним і важким було їхнє життя. Так само важким і тернистим є шлях їхнього повернення до нас. Але, як вірить Елеонора Соловей, дослідниця спадщини Свідзинського, доба штучних репутацій, літературних генералів і полковників минає. Залишаться справжні. Їх читатимуть навіть попри ярмаркову метушню, як того вечора у Світлиці.
Провадив дійство академік Ярослав Яцків. Найповажнішими гостями були Євген Сверстюк, Іван Драч, вдова Івана Юхимовича Ірина Коваленко та ще колишні учні боярської школи. У пам’ять про свого учителя Ольга Рожманова — авторитетний учений, біолог — видала зібрання його творів. Тож і наклад невеликий — всього 500 примірників… Така вже, певне, норма для української книжки сьогодні. За життя Івана Коваленка в радянську добу його творів не друкували. Вилучали й знищували, а за “Червону калину” запроторили до табору суворого режиму на п’ять років. Тоді, 1972 року, сто сорок учнів Коваленка допитали в КДБ – жоден не посвідчив проти свого вчителя. Вони свідчать нині. Учитель не лише викладав їм шкільні предмети: кілька іноземних мов та астрономію (він мав хорошу освіту, здобуту самотужки), учив їх жити без страху, як сам: “Та я не раб на життєвій галері і не погонич інших. Я – розкутий…”.
На диво актуально звучать вірші Івана Коваленка й сьогодні:

Безсоромний торг навколо мене,
Гине совість, людяність зника.
Дай ліхтар мені свій, Діогене,—
Я піду не куплених шукать.

Галина РОМАНОВА спеціально для “Хрещатика”

Київська муніципальна газета “Хрещатик”. №163 (2958), п’ятниця, 3 листопада 2006 року

На фото: Євген Сверстюк вітає дружину  поета - Ірину Коваленко 

СПОГАДИ
КОВАЛЕНКО ІРИНИ ПАВЛІВНИ,
дружини поета, написані для музею Чернігівської середньої школи №4

Дещо про себе:
Я, Коваленко Ірина Павлівна, у дівоцтві Пустосмєхова – корінна чернігівчанка, як і мої батьки і діди. По вул. Антонова-Овсієнка, 46 ще й досі стоїть будинок, в якому я народилася і прожила чимало років. Колись ця вулиця називалась Південною, а ще раніше Успенською. (За потреби, докладніше про історію цієї вулиці і її мешканців можу розповісти, коли будуть збирати матеріали до проекту „Музей Лісковиці”).
Сама я перші 4 класи навчалася в Чернігівській школі №1. Тож мої спогади про четверту Чернігівську школу пов’язані з моїм вчителюванням в цій школі у воєнні та перші повоєнні роки.
Так склалося, що я з чоловіком і матір’ю роки фашистської окупації провела в Чернігові. Наша спроба евакуюватися закінчилася тим, що ми потрапили в Пирятинське оточення, тож довелося нам повертатися до Чернігова.
Коли у вересні 1943 року Чернігів було звільнено, при владі в місті спочатку були партизани і військові. І перш за все вони взялися за відновлення шкільного навчання. Відомо, що єдиною вцілілою від бомбардувань школою міста Чернігова була саме школа №4.
У листопаді 1943 р. директором Чернігівської школи №4 було призначено мого чоловіка Коваленка Івана Юхимовича. […]

Хрыкин Святослав Евдокимович

Родился в 1939 году на Дальнем Востоке, на таежных золотых приисках Низовья Амура. С 1955 года – в Чернигове. В 1958-1959 работал на строительстве канала «Северский Донец – Донбасс». В 1959 работал на Черниговском заводе «Октябрьский Молот». С 1971 – художник-оформитель. Стихи начал писать в школьные годы. Первые публикации появились в начале 60-х годов, в областной газете «Деснянська Правда». Стихи печатались также на страницах газет «Комсомольский гарт» (Чернигов), «Зеркальная Струя» (Харьков), журнала «Радуга» (Киев), звучали на радио Москвы и Чернигова.
Святослав Хрыкин значительную часть своей жизни посвятил спасению архива поэта Игоря Юркова, популяризации его имени и хлопотам по опубликованию его творческого наследия. Во многом благодаря его стараниям в Санкт-Петербурге вышел сборник избранных произведений Игоря Юркова. Собирая воспоминания об Игоре Юркове, С.Хрыкин познакомился с семьей Коваленко, так как невестой Юркова была Люся Пустосмехова – сестра жены Коваленко. Хрыкин организовал вокруг себя круг так называемых «юрковцев» - поклонников творчества Игоря Юркова и друзей семьи Коваленко. Святослав Хрыкин был душой небольшого культурного общества, который образовывался вокруг семьи Коваленко во время их пребываний в Чернигове. Подробнее – см.воспоминания С.Хрыкина об Иване Ефимовиче Коваленко. Иван Коваленко посвятил Святославу Хрыкину стихи: «Майже щовечора в пізню годину…»    «У вулику бджоли, згорнувшись в клубок…»  «Если ты среди хохлов…» И перевел его стиховторение “Питер Брейгель Старший (2)”, которое назвал «Плугатар»